Історична довідка

Азо́вське мо́ре (рос. Азовское море, крим. Azaq deñizi, грец. Θάλασσα Αζόφ, урум. Азав Дэниз) — внутрішнє море басейну Атлантичного океану, розташоване між 45°16' і 47°17' пн. ш. та 33°36' і 39°21' сх. д. сполучене з Чорним морем Керченською протокою (Босфор Кіммерійський в давнину, завширшки в 4,2 км), між Україною та Росією. Площа водного дзеркала 39 тисяч км², об'єм 290 км3, середня глибина 7,4 м, максимальна 15 м, середня солоність 13,8‰, найбільша у затоці Сиваш — до 25 ‰, середня температура води +11 °C; рибальство: хамса, лящ, оселедець, камбала, тюлька, судак, бички, осетрові. Азовське море - наймілкіше море у світі. Береги Азовського моря низовинні. Берегова лінія хоч і має плавні вигини, але порізана численними затоками.
У давнину Азовське море називалося у греків Меотійське озеро (грец. Μαιῶτις), у римлян - Palus Maeotis, у скіфів Каргалук, в меотів - Темеринда (означає матір морів); у арабів - Нітшлах або Бараль-Азов, в турків - Бар'ял-Ассак або Бахр-Ассак (Темно-синє море; у сучасному турецькому Azakdenizi), в генуезців та венеціанців - Mare delle Zabacche (Mare Тапе). Історична українська назва — Озівське море. Також слов'яни називали море Сурозьким або Синім.

Сучасна назва Азовське море, за однією з версій, походить від арабської назви Бахр-ель-Азов' (темно-синє море). У слов'ян уперше вона згадується у 1389 році літописцем Піменом. Інша версія походження назви — від міста Азов На Русі море стало відомим в I ст. н. е., називали його Синєм морем. Після утворення Тмутороканського князівства море стали називати Руським морем. З падінням князівства море перейменовується багато разів (Самакуш, Салакар, Майутіс тощо). На початку XIII ст затверджується назва Саксинське море. Татаро-монгольські завойовники поповнили колекцію імен Азова: Балик-денгіз (рибне море) і Чабак-денгіз (лящеве море). За деякими даними Чабак-денгіз в результаті трансформації: чабак — дзибах — забак — азак — азів — утворилась сучасна назва моря (що сумнівно). За іншими даними азак — тюркський прикметник, що означає , за іншими даними, (тюркське ), яке трансформувалося в Азау, а потім в російське Азов. Крім вищезгаданих назв море отримувало ще і такі: Барель-Азов (); Фракійське море (під фракійцямі вважали Геную та Венецію); Сурозьке море (Сурожем називався сучасний м. Судак в Криму); Каффське море (Каффа — італійська колонія на місці сучасного м. Феодосія в Криму); Кіммерійське море (від кіммерійців); Акденгіз (турецьке, що означає Біле море). Найдостовірніша версія: сучасна назва моря походить від назви міста Азов. За етимологією слова існує ряд гіпотез: за іменем половецького князя Азума (Азуфа) вбитого при узятті міста в 1067 р.; за назвою племені осов (асси), що у свою чергу походить ніби то від авестійського, що означає ; зіставляють назву і з тюркським словом азан — , і черкеським узев — . Тюркська назва м. Азов — Аузак. Але ще в I ст н.е. Пліній, перераховуючи в своїх працях скіфські племена згадує плем'я асоки, схоже із словом азів. Прийнято вважати, що сучасна назва Азовського моря прийшла в сучасну топонімію на початку XVII ст завдяки літопису Пімена. Причому на початку воно закріпилося лише за його частиною (Таганрозька затока) і лише під час Азовських походів Петра I назва Азовське море закріпилося за всім водоймищем.

Географія

Крайні точки Азовського моря лежать між 45В°12′30″ і 47В°17′30″ півн. широти і між 33В°38′ (Сиваш) і 39В°18′ схід. довготи.
Найбільша його довжина - 343 км, найбільша ширина - 231 км; довжина берегової лінії - 1472 км; площа поверхні — 37605 км² (у цю площу не входять острови і коси, що займають 107, 9 кв. км).
За морфологічними ознаками воно відноситься до плоских морів і є мілководим водоймищем з невисокими береговими схилами.
За віддаленістю від океану Азовське море є найконтинентальнішим морем планети.
Підводний рельєф моря порівняно простий. У міру віддалення від берега глибини повільно і плавно наростають, досягаючи в центральній частині моря 14,4 м Основна площа дна характеризується глибинами 5-13 м. Область найбільших глибин знаходиться в центрі моря. Розташування ізобат близьке до симетричного, порушується невеликою витягнутістю їх на північному сході в бік Таганрозької затоки. Ізобата 5м розташовується приблизно в 2 км від берега, віддаляючись від нього біля Таганрозької затоки і в самій затоці біля гирла Дона. У Таганрозькій затоці глибини збільшуються від гирла Дона (2-3 м) у напрямку до відкритої частини моря, досягаючи на кордоні затоки з морем 8-9 м. У рельєфі дна Азовського моря наявні системи підводних пагорбів, які витягнуті уздовж східного (банка Железінська) та західного (банки Морська і Арабатська) узбережжя, глибини над якими зменшуються від 8-9 до 3-5 м Для підводного берегового схилу північного узбережжя характерне широке мілководдя (20-30 км) з глибинами 6-7 м, для південного узбережжя — крутий підводний схил до глибин 11-12 м.
Морські береги переважно плоскі та піщані, лише на південному березі зустрічаються пагорби вулканічного походження, які місцями переходять в круті передні гори.

Гідрологія

Гідрологічний режим Азовського моря визначається його ізольованістю, мілководністю, відносно великим припливом річкових вод, обміном води з більш солоним Чорним морем та напрямом панівних вітрів над морем. В Азовському морі основною течією є колова течія, спрямована проти стрілки годинника, місцями у прибережній смузі виникають часткові коловороти. Сумарний стік прісних вод в Азовське море становить пересічно 40,7 км³ за рік, річний об'єм води і атмосферних опадів — 15,5 км³, з Чорного моря надходить щороку 41 км³. Таким чином, загально-річний дебіт води становить 97,2 км³. З Азовського моря в Чорне море витікає через Керченську протоку 66,2 км³ і витрачається на випаровування 31 км³. Площа водозбору басейну Азовського моря складає 586 000 км².
Внаслідок мілководності та невеликих розмірів Азовського моря відбувається відносно швидке нагрівання і охолодження всієї маси води, а також перемішування її на всю глибину, що зумовлює вирівнювання температури і солоності. Відносно великий приплив річкових вод знижує солоність східної частини Азовського моря (у Таганрозькій затоці солоність 2—3%), а обмін вод з Чорним морем і Сивашем збільшує її на півдні і заході Азовського моря (біля Керченської протоки солоність до 17,5%). Середня солоність Азовського моря 11%. Влітку води Азовського моря нагріваються до 25—28° в середній частині і до 30—31° біля берегів. Вміст кисню в усій товщі води достатній. Взимку температури води Азовського моря нижчі від нуля. Біля берегів море замерзає з грудня до березня, в дуже холодні зими замерзає на всій площі.
Прозорість води Азовського моря дуже мала. Бурхливий розвиток фіто- і зоопланктону в теплу пору року знижує прозорість і викликає явище «цвітіння» моря. Фауна Азовського моря відзначається відносною бідністю видового складу {до 350 видів) і винятково великим кількісним розвитком, за яким Азовського моря перевищує всі морські водойми світу. Найбільш розвинений фітопланктон та бентос. Фітопланктон складається (у %): з діатомових — 55, перідінієвих − 41, 2, і синьо-зелених водоростей — 2,2. Серед біомаси бентосу молюски займають домінантне положення. Їх скелетні залишки представлені карбонатом кальцію, мають значну питому вагу у формуванні сучасного донного осаду і акумулятивних надводних тіл.
Промислова продуктивність Азовського моря досягає 80 кг риби з 1 га. Найбільше промислове значення мають: тюлька, хамса, судак, лящ, оселедці, осетер, тараня та інші. За рибними ресурсами Азовське море займає одне з перших місць серед морів Європи.

Солоність

Гідрохімічні особливості Азовського моря формуються в першу чергу під впливом значного припливу річкових вод (до 12 % об'єму води) і утрудненого водообміну з Чорним морем.
Солоність моря до зарегулювання Дону була в три рази менше середньої солоності океану. Величина її на поверхні змінювалася від 1 ‰ (проміле) в гирлі Дона до 10,5 ‰ в центральній частині моря та 11,5 ‰ в Керченської протоки. Після створення Цимлянського гідровузла солоність моря почала підвищуватися (до 13 ‰ в центральній частині). Середні сезонні коливання величин солоності рідко досягають 1%.
Вода містить дуже мало солі. З цієї причини море легко замерзає, і тому до появи криголамів воно було несудноплавне з грудня до середини квітня.
На протязі XX століття практично всі більш-менш великі річки, що впадають в Азовське море були перегороджені греблями для створення водосховищ. Це привело до значного скорочення скидання прісної води і мулу в море.

Фауна

Іхтіофауна Азовського моря в даний час включає 103 види і підвиди риб, що відносяться до 76 родів, і представлена прохідними, напівпрохідними, морськими і прісноводими видами.
Прохідні види риб нагулюються в морі до настання статевої зрілості, а в річку заходять тільки на нерест. Період розмноження не перевищує 1-2 місяці. Серед азовських прохідних риб є цінні промислові види, такі як білуга, осетер, севрюга, оселедець, рибець і шемая.
Напівпрохідні види для розмноження заходять з моря в річки. Проте в річках вони можуть затримуватися на триваліший час, ніж прохідні (до року). Що стосується молоді, то вона скачується з нерестовищ дуже поволі і часто залишається в річці на зимівлю. До напівпрохідних риб відносяться масові види, такі як судак, лящ, тараня, чехоня і деякі інші.
Морські види розмножуються і нагулюються в солоних водах. Серед них виділяються види, що постійно мешкають в Азовському морі. Це — піленгас, камбала-калкан, глоса, тюлька, перкарина, риби-голки і всі види бичків. І, нарешті, є велика група морських риб, що заходить в Азовське море з Чорного моря, зокрема здійснюючи регулярні міграції. До них відносяться: азовська хамса, чорноморська хамса, азово-чорноморський оселедець, барабуля, сингіль, остронос, лобань, калкан чорноморський, ставрида, скумбрія і ін.
Прісноводі види звичайно постійно мешкають в одному районі водоймища і великих міграцій не скоюють. Ці види населяють звичайно опріснені акваторії моря. Тут зустрічаються такі риби, як стерлядь, сріблястий карась, щука, язь, уклея і ін.
По кількості рослинних і тваринних організмів Азовському морю немає рівних в світі. По продуктивності Азовське море в 6,5 раз перевершує Каспійське, в 40 разів — Чорне і в 160 разів Середземне морити. Адже за розміром воно менше Чорного в 10 разів.

Географічні об'єкти

Характерну рису північного, західного та східного берегів Азовського моря становлять миси та намивні піщано-ракушнякові коси:
•мис Хроні
•мис Зюк
•мис Чагани
•Казантип
•мис Чумбурський
•мис Ачуєвський
•Крива
•Білосарайська,
•Бердянська
•Обитічна коса,
•Федотова,
•Довга
•Бирючий острів
•Тузла
•Беглицька
•Глафіровська
•Комишуватська
•Ясенська
•Ачуєвська
•Чушка
•Вузька коса — Арабатська стрілка — відокремлює мілку солоноводну затоку Сиваш, яка сполучається з Азовським морем Генічеською (Тонкою) протокою.

Південний берег майже на всьому протязі має різко виявлений обрив, у деяких місцях над рівнем моря підіймаються загострені стрімчаки. На сході від Керченської протоки на протязі 100 км берег Азовського моря — це низовинна дельта Кубані.

В Азовське море впадають річки:
•Кальміус
•Міус
•Дон
•Кубань
•Протока
•Малий Утлюк
•Великий Утлюк
•Молочна
•Корсак
•Лозуватка
•Обитічна
•Берда
•Грузький Яланчик
•Мокрий Еланчик
•Самбек
•Кагальник
•Мокра Чубурка
•Єя
•Бейсуг
окремі ріки, впадаючи в Азовське море, утворюють широкі лимани:
•Утлюцький,
•Міуський,
•Єйський,
•Бейсузький.
Іноді лимани відокремлюються від моря піщаними пересипами (озеро Молочне).
Найбільша затока Азовського моря — Таганрозька — лиман Дону.

Відкриті затоки Азовського моря:
•Обиточна,
•Арабатська,
•Темрюцька,
•Бердянська
•Казантипська
•Таганрозька
•Ясенська

---